poesia española en ruso

José Martí Aquí está el pecho, mujer, Que ya sé que lo herirás: ¡Más grande debiera ser, Para que lo hirieses más! Porque noto, alma torcida, Que en mi pecho milagroso, Mientras más honda la herida, Es mi canto mas hermoso.

Пер. Д. Павличка Ось груди – застроми кинджал, Це і так пізніше зробиш ти. Не пожалій жорстоких жал, Мене не треба берегти! Бо чую вже, моя кохана, Що чудодійні груди маю. Чим більша і страшніша рана, Тим кращу пісню заспіваю.

* * * Mucho, señora, daría Por tender sobre tu espalda Tu cabellera bravía, Tu cabellera de gualda: Despacio la tendería, Callado la besaría.

* * * Все я готовий віддати, Люба сеньоро, за те, Щоб по плечах розстеляти Волосся твоє золоте. Поволі його розстеляти Та мовчки його цілувати.

======================================================================================================================

Federico García Lorca La guitarra Empieza el llanto de la guitarra. Se rompen las copas de la madrugada. Empieza el llanto de la guitarra. Es inútil callarla. Es imposible callarla. Llora monótona como llora el agua, como llora el viento sobre la nevada. Es imposible callarla. Llora por cosas lejanas. Arena del Sur caliente que pide camelias blancas. Llora flecha sin blanco, la tarde sin mañana, y el primer pájaro muerto sobre la rama. ¡Oh guitarra! Corazón malherido por cinco espadas.

Пер. М. Цветаевой Гитара Начинается Плач гитары. Разбивается Чаша утра. Начинается Плач гитары. О, не жди от нее Молчанья. Не проси у нее Молчанья! Неустанно Гитара плачет, Как вода по каналам - плачет, Как ветра над снегами - плачет, Не моли ее О молчаньи! Так плачет закат о рассвете, Так плачет стрела без цели, Так песок раскаленный плачет О прохладной красе камелий, Так прощается с жизнью птица Под угрозой змеиного жала. О гитара, Бедная жертва Пяти проворных кинжалов!

Пер. Олени Курченко Гітара Заплаче Гітара - Немовби світанку Бокали розбились. Заплаче гітара. Її не примусиш Навік замовчати. Нікому не сила Її зупинити. Той плач монотонний Так схожий на сльози Води й буревіїв В горах, вкритих снігом. Нікому не сила Її зупинити. Оплакує гірко Далекі печалі. Пісок, що омріяв Камелії білі. І стріли без цілі, І вечір без ранку, І мертвую птаху, Заснулу на гілці. О бідна гітаро! Поранене серце П'ять шпаг пам'ятає.

=======================================================================================================================

Леся Українка CONTRA SPEM SPERO!* Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть - і настане Ще й для мене весела весна. Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. (Я співатиму пісню дзвінкую, Розганятиму розпач тяжкий, - Може, сам на ту гору крутую Підійметься мій камінь важкий.) В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей. (Буде погляд мій вельми палати, Може, згинуть всі хмари сумні, Може, зірка, як буде сіяти, Ясний промінь пошле і мені.) (Я не дам свому серденьку спати, Хоч кругом буде тьма та нудьга, Хоч я буду сама почувати, Що на груди вже смерть наляга.) (Смерть наляже на груди важенько, Світ застеле суворая мла, Але дужче заб'ється серденько, Може, лютую смерть подола.) Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні! 2.5.1890. * Без надії сподіваюсь! (лат.)

Lesya Ukraínka ¡CONTRA SPEM SPERO! ¡Apartaos dolientes pensares! ¡Todo en torno es vernal inquietud! ¿Y entre tantos acerbos pesares Pasará mi infeliz juventud? No, reír entre lágrimas quiero, Mis torturas burlando, cantar, Esperar en mi cruel desespero, ¡Y vivir! ¡Aflicción a callar! En un yermo, lejano y sombrío, Bellas flores de abril plantaré. Plantaré florecillas al frío, Con mi llanto su pie regaré. Y estas lágrimas, acres, fogosas, Ablandando del hielo el rigor, Quizás logren que broten las rosas Y que mi alma renazca al amor. A una abrupta montaña rocosa, Un pedruzco grandón subiré, Y, llevando esa carga horrorosa, Una alegre canción cantaré. En las noches oscuras, temblante, Yo no cierro los ojos cansados, Para ver esa estrella radiante, Que es señora de sombras y de hados. ¡Sí! Reír entre lágrimas quiero, Mis torturas burlando, cantar, Esperar en mi cruel desespero, ¡Viviré! ¡Aflicción, a callar!

===================================================================================================================

Miguel Hernández Mis ojos, sin tus ojos, no son ojos, que son dos hormigueros solitarios, y son mis manos sin las tuyas varios intratables espinos a manojos. No me encuentro los labios sin tus rojos, que me llenan de dulces campanarios, sin ti mis pensamientos son calvarios criando cardos y agostando hinojos. No sé qué es de mi oreja sin tu acento, ni hacia qué polo yerro sin tu estrella, y mi voz sin tu trato se afemina. Los olores persigo de tu viento y la olvidada imagen de tu huella, que en ti principia, amor, y en mí termina.

Пер. П. Грушко Глаза мои без глаз твоих пустынны: они - два муравейника разъятых, а руки-ветви без твоих, крылатых, мертвы, как две сухие хворостины. Пригубив робко губ твоих рубины, я благовещу в сладостных набатах, а нет тебя - в желаниях распятых я терн ращу там, где росли жасмины. Я глохну, если ты хранишь молчанье, и путь мой без твоей звезды не сладок, я без тебя безмолвен, как мертвец. Повсюду я ловлю твое дыханье, твоих следов забытый отпечаток - в тебе его начало и конец.